Викладач з традиційної української вишивки в Майстерні Магди Дзвін, м. Львів.

В моїй родині не вишивали, хіба тітка вишивала хрестиком. І ніякого вишитого спадку не було. В дитинстві мені хтось показав як вишивати хрестиком, а потім я отримала подарунок – книги «Учись вишивать» Л.М. Сорокіної і «Художнє вишивання» О.О. Гасюк і М.Г. Степан. По ним і вивчила багато технік, але розуміння, що з тим робити далі, не було. Я забула за вишивку і весь час пробувала нові види рукоділля, але жодне не захоплювало мене на довго. Аж поки брат не попросив вишиту сорочку в подарунок. Спершу я пішла по крамницях, але мені не подобалась жодна схема. Далі я пішла в інтернет і зрозуміла, що я зовсім не знаю як виглядає традиційна вишита українська сорочка. Це був 2014 рік, на той час в музеях Львова не було жодної експозиції з традиційним українським одягом і, хоча сорочку я брату вишила, тема вишивки мене і далі цікавила. І десь під кінець 2014 року в стрічці новин facebook-у я побачила оголошення про навчання в «Майстерні Магди Дзвін», де було написано, що на заняття приносять давні вишиті сорочки. Коли я зателефонувала, то спершу адміністратор сказала мені, що невідомо чи я зможу догнати групу бо вони вже багато вивчили. А коли я озвучила техніки, якими володію, то сказала, що невідомо чи мені буде цікаво раз я так багато знаю. Але я прийшла і ні разу не пошкодувала. Навчатись було цікаво, завжди було щось нове. І час від часу я мала можливість бачити старовинні сорочки. Це зараз в Майстерні Магди Дзвін є досить велика колекція сорочок, а тоді колекцію лише почали формувати бо це був перший рік роботи Майстерні. До літа курс навчання закінчився, я по трохи вишивала вінницьку сорочку, яку розпочала під час навчання, і нічого нового не планувала. А восени 2015 р. в Майстерню з майстер-класами приїхав Андрій Єрмаков і я прийшла порадитись з ним щодо своєї сорочки – там мене і піймала засновниця Майстерні Оксана Печарська і почала вмовляти щоб я погодилась викладати. Я опиралась бо працювала і паралельно навчалась і часу було зовсім мало. Не знаю як це вийшло, але восени 2015 року я почала викладати традиційну українську вишивку відразу в двох групах. І так це продовжується досі. Як виявилось, я не можу спокійно пройти мимо сорочки якщо там є невідома техніка. І не заспокоюсь поки не зрозумію як же ж там вишито. А щоб вивчити все, то не вистачить і 300 років. Бо досі є величезна кількість сорочок, які не зрозуміло як вишиті.

Дуже багато технік ніде не описані і навіть не мають назв. Так я вже не перший рік досліджую заліщицькі чоловічі сорочки вишиті настилом. Там дуже цікаві прийоми вишивки, і на кожній сорочці свої особливості. На черзі жіночі заліщицькі сорочки вишиті тим же настилом. А ще настилом вишивали і на Покутті. І це лише одна техніка вишивки. Лише їй можна присвятити роки життя. А таких недосліджених технік дуже і дуже багато.

Так що тема традиційної української вишивки нескінченна, можна навчатись ціле життя і завжди знаходити для себе щось нове і цікаве. І мені це подобається. У мене нарешті відчуття, що я на своєму місці.