На довершення розповідей про художні особливості сорочок з Серето-Дністровського кута, цікавими видаються давні фото та спогади про народний одяг того часу старожилів і мігрантів, які ми зібрали в одну оповідь, зберігаючи оригінальну манеру розповіді.
с. Більче-Золоте, 20-30 роки XX століття.
с. Більче-Золоте, 20-30 роки XX століття.
с. Більче-Золоте, 20-30 роки XX століття.
Хор з Більча-Золотого у Львові, 1894 р.
Отже, своїм народним строєм пишалось кожне село, ледь не кожне «трималося народного одягу», «зберігало народний одяг». Одягалися жінки й чоловіки у свої, дома ткані та шиті «одіння». Чоловіки носили довгу до колін, попущену по штанах сорочку. З білого згрібного полотна, коміри та пазухи вишивані темними кольорами. На голові носили солом’яні капелюхи з малими крисами, зокрема, в селах Горошова, Колодрібка, Синьків, Зозулинці.
с. Більче-Золоте,, 20-30 роки XX століття.
с. Більче-Золоте, 20-30 роки XX століття.
Вишивки у жіноцтва з перевагою темних, чорних кольорів з невеликими «поцвіткуваннями», «створили осібний тип нашого народного вбрання», так званий «борщівський народний одяг». Згадували, що за Польщі купували хори і бавну в жидів: в Більчу-Золотому, Танчак Параска 1924 р.н. згадувала – про жида Еля, який продавав нитки «міточками», десять на одну сорочку, а в скрутні воєнні часи міняв пацьорки на «масть» (смалець, хоча «жиди свиню не їли»), в Мушкатівці, казала Бульдяк Ореста, жив і торгував різним крамом, жид Мехель.
Перший осередок Серето-Дністровського кута, 20-30 роки XX століття.
с. Більче-Золоте, 20-30 роки XX століття.
с. Шишківці 20-30 роки XX століття.
В святочні дні дівчата з Шишковець, носили на голові ґердани, віночки з квітів, а при самім чолі кучері з качачого пір’я (закручені пір’їнки з хвоста качура). Дівчата зі Стрілковець, – згадує Василь Скропад, – були «…найбільшою цвітистою групою села. Як не особистою красою то своїми строями». Вони мали в своїм гардеробі сорочки з тонкого полотна, вишивані різними кольорами – «українськими взорами», а також із грубого полотна, вишиті «олічкою». Літом в неділю, старші жінки носили сорочки з грубого полотна своєї роботи, вишиті по рукавах переважно чорною волічкою, а поміж взори зашито кольоровою «волічкою» чи нитками (бавовняними).
с. Шишківці 20-30 роки XX століття.
с. Шупарка, 20-30 роки XX століття.
А ще, Василь Скропад, згадував, що: «Чомусь якраз дівочий стрій нашого села (Стрілковець) був найбільше «уніформований». Дівчата мусіли всі мати майже однаковий стрій, не дивлячись, чи багатші, чи бідніші вони були. Питомий даній місцевості стрій і природня дівоча краса творили свого роду цілість. І варто було подивитися на наших дівчат, коли вже були «Луги» на нових статутах. Дівоча чота, яка становила приблизно 70 луговичок, виступали як одна, на «фестинах» (свято, забава під одвертим небом), чи лугових святах, до вільноручних вправ, однаково убрані в народні строї».
с. Колодрібка, 20-30 роки XX століття.
с. Горошова, 20-30 роки XX століття.
с. Устя, 1939 рік.
Всі дівчата намагалися виглядати як слід, мати весь стрій до останньої пацьорки і «гардана». Як згадує, Руда Софія 1928 р.н. з Бабинець, «коли в 1939 р. розпалася Польща, їй було 11 років і вона вже мала все вишите, як доросла дівка». Софія, вишивала після 1939 року сама, та змережувати не вміла – давала матері.
с. Синьків, 20-30 роки XX століття.
с. Бабинці, 20-30 роки XX століття.
с. Більче-Золоте, 20-30 роки XX століття.
Книгу "Борщівська народна сорочка: експедиційні матеріали та приватні колекції" ви можете придбати напряму у авторів через офіційну сторінку фейсбук Людмила Олексій Покусинські. Більше про борщівські сорочки шукайте в попередніх дописах блогу, скористайтесь для зручності меню пошуку сайту в верху сторінки, ввівши в графу пошуковика: борщівська сорочка.
