Ще одна думка, котру добре ілюструє експозиція «Жива традиція: моя сорочка» На виставці можна побачити понівечені старі сорочки. Поїджені гризунами й комахами, вкриті їдкими плямами, з втратами. Поруч – відтворені нові. «Діти» старих пошкоджених. Чепурні, охайні.

 

 

Якби не було старих сердег, нові б не «народилися». Їм нізвідки було б взятись. Для вивчення та відтворення важлива очна можливість роздивитись, торкнутись, пізнати особливості шитва.

 

 

 

Для цього вагомий навіть клаптик, вцілілий фраґмент. Не торканий, не перекроєний, не «врятований» та з «другим життям» у вигляді нашивки на блокнот чи блузку.

 

 

 

 

Бо справжнє друге життя понівечених сорочок – це оці «діти», а не різанина й перешивання, котре вщент нищить можливість дослідження. Як не крути нову блузку з пришитими шматками старих сорочок, не довідаєшся нічого ні про крій оригіналу, ні про його особливості, способи оздоби країв, пропорції, композицію. Навіть коли сорочка в паскудному стані, вона – джерело інформації. Ріжучи її, людина відрізає шанс на вивчення та можливість відтворення з неї отих «дітей» – реконструкцій.

 

 

 

 

Якою б естетичною (хоча це суб’єктивність, предмет смаку й свідомости) не видавалась перспектива порізати й пришити старе вишиття на новий модний виріб, воно того не варте. Бо в сучасності вишиваний одяг – не базова потреба, сформована суспільним укладом, а симоволічна річ, покликана демонструвати національну ознаку, ідентичність. Як заради демонстрації ідентичности, котра містить і культурну складову, можна нищити культурний артефакт? Це суперечить саме собі.

 

 

 

 

Зрозуміло, чому ріжуть сорочки, горе «дизайнери». Це суто про гроші. Дешевше купити й пошматувати старе, прикриваючись ідеєю реюзу, ніж замовити в майстрині сучасне відтворення вподобаних взорів. Але, знову ж таки, попит диктує пропозицію.

 

 

Це безкрає поле для праці й осмислення. Важливою його ланкою є можливість побачити альтернативу, котру демонструє виставка. Тож щиро рекомендую оглянути наживо старі артефакти і їхнє справжнє нове життя, відвідавши експозицію «Жива традиція». Придивіться до ран старих сорочок і вразіться, як, не зважаючи на них,  ті сорочки (подекуди лише кавалки) породили не менш майстерні речі.

 

Виставка Майстерні Маґди Дзвін в Національному музеї ім.А.Шептицького, Пр.Свободи 20, м.Львів