“Ходи, щось покажу!” - припрошує кума і витягає з шафи невеликий пакунок. Обережно розгортає його і витягає на світ дві темні безрукавки і низку лускавок. “Це ще моїх бабусь, забрала від мами”. 

Вмостившись на підлозі, одразу починаємо розглядати ці делікатні речі. Делікатні - бо справді, обидва невеличкого розміру, максимум сучасна S. 

Один лейбик, простіший, належав бабусі з маминого боку (с.Урич Львівської області), а інший, багато розшитий - бабусі з татового (лемки, переселенці з Ванівки). 

Лейбик - традиційний повсякденний прямоспинний одяг без рукавів, який на Прикарпатті носили і чоловіки і жінки. Шили їх з домашнього сукна, оздоблювали вишивкою, ґудзиками чи металевими люверсами, бісером і лелітками.

Роздивимося їх детальніше.

Обидва пошиті з чорного оксамиту на бавовняній основі, мають виточки на переді, зроблені на машинці, всі інші шви на лейбиках зроблено вручну. Оздоблені по низу "ланцями" або "лапцями" - ота "спідничка" внизу кожного, що складається з окремих пелюсток.

Перший, розшитий дрібним білим, срібним і золотим бісером та склярусом, на підкладці з бязі, має рослинний орнамент - квіти, листя, стебла, зірочки.

Має 20 ланців трикутної форми, які злегка перекривають один одного, які на видних частинах по периметру оздоблені лелітками.

Бічні шви і пройма рукавів задекоровані склярусом.

В одному місці чи то спеціально чи випадково сховалися червона і синя бісеринки.

Розшивали через обидва шари тканини, жовтою бавовняною ниткою, щоб надати більше золотистості бісеру.

Через люверси, швидше за все, протягувався шнурок чи стрічка.

Другий більш простий, буденний, на тонкій підкладці “в турецькі огірки”.

Тут уже 19 ланців округлої форми, вони не накладаються, пришиті окремо і мають цупкішу за основну підкладку з костюмної тканини.

З вишивки - малесенький ряд яскравих квіточок, виконаних технікою “петля в прикріп”, трохи зміщений вправо. І перед лапцями є один ґудзичок.

Квіткова ніжність зблизька

“Так мені хочеться вберегти ці речі, реставрувати. Чи навіть відшити, щоб самій ходити в такому одязі, які мої бабусі. Зараз особливого гостро відчуваю таку потребу” - каже моя кума і ми обидві мовчимо. Сподіваюся, їй все вдасться!

Дякую Марті Чернецькій за те, що дозволила доторкнутися до історії!