Одеська область - найбільша за площею та національним складом (наразі тут мешкають представники більш ніж 130 народів!) область України. Така надзвичайна строкатість регіону, безумовно, сприяла різноманіттю народного мистецтва. Але водночас низка чинників заважала збереженню його самобутності: високий рівень індустріалізації; масовий вхід у побут міської і, пізніше, закордонної моди за рахунок активної сухопутної і морської торгівлі; всебічна радянська пропаганда, що намагалась замістити справжнє народне “ідеологічно вірним” комуністичним і знищити все, пов’язане з релігійними обрядами.
Особливо “дісталося” українській культурі, за розповсюдження якої свого часу могли просто вбити, як вбили майстра унікального південного розпису Ростислава Палецького (нар. в с. Коханівка, творив в с. Троїцьке). Народжений в Одесі відомий етнограф Олекса Воропай, щиро закоханий в українські народні звичаї, на щастя, вчасно зміг емігрувати, тікаючи від жахів радянщини. Через близькість кордонів з іншими країнами і наявні водні шляхи, тисячом синів і дочок Одещини вдалось врятувати життя від водовороту історичних змін, проте масові міграції негативно позначились на збереженні родинного і — вже ширше —- регіонального спадку.
Так само негативно позначились і розкуркулення, репресії, голодомори і воєнні події XX (і вже, на жаль, і XXI) ст., адже зникали як носії народної культури, так і їхні унікальні знання і навички та матеріальні творіння. Ось приклад моєї сім'ї: моя прабабуся Пелагея з с. Усатове залишилась без будинку і батьків через події революції, моя бабуся Марія (с. Тузли) знов-таки втратила обох батьків і будинок через Другу світову. Так само стається і зараз, коли від ворожих ракет навіть у відносно віддаленій від лінії фронту Одеській області руйнуються домівки і гинуть, іноді цілими родинами, люди.
І все-таки, незважаючи на таку кількість сумних факторів, мені є, що вам розказати і показати — і порадити, що відвідати в Одесі навіть зараз, під час повномасштабного вторгнення.
Штапівка
Коли ви заходите в перший зал музею “Степова Україна” (Одеса, вул. Ланжеронівська, 24А), вашу увагу відразу привернуть ці незвичайні рушники з синьо-червоними графічними орнаментами, що зображують людські фігурки, пташок та дивних звірів.
За словами завідувачки музею Галини Загребенюк, орнамент “вершники” вишивався жінкою за одну ніч як оберіг для чоловіка чи брата, коли ті йшли на полювання:
Музей “Степова Україна”, Одеса. Це і всі наступні фото в дописі надані авторкою тексту та Інстаграм-блогу @ua.ethno.mw Катерина Дикова
Фахівчиня розповідає, що рушник з фігурками, що взялись за руки, вишивався, коли на село йшла якась напасть, наприклад, епідемія:
Музей “Степова Україна”, Одеса
Такі рушники, виконані на домотканому полотні в техніці “штапівка” і ниток, фарбованих натуральними барвниками, характерні для півночі Одещини (етнографічний регіон Східне Поділля) і в основному датуються кінцем XIX ст. Подібні експонати ви могли вже бачити в цій статті Юрія Мельничука або в Національному музеї історії України:
Національний музей історії України, Київ
Качалочка
Інший вид рушників Східного Поділля, що походять в основному з колишнього Кодимського району — більш пізнього періоду (II пол. XX ст.), виконані “качалочкою”, з застосуванням більшого набору кольорів (адже нитки вже пофарбовані яскравими синтетичними барвниками), прикрашені мереживом, з геометричними візерунками або рослинними, орнітоморфними, зооморфними мотивами. Такі ви можете побачити в Одеському обласному центрі української культури (вул. Польська, 20):
Одеський обласний центр української культури, Одеса
Подібні рушники, на щастя, збереглись в значній кількості, і їх подекуди можна зустріти в приватних колекціях. Цей, наприклад, я побачила на виставці приватної колекції Христини Щербини в Українському культурному центрі в Лондоні:
Український культурний центр, Лондон · Виставка колекції Христини Щербини
А ці — на виставці рушників з приватної колекції Олени Сайдель:
Одеський обласний центр української культури, Одеса · Виставка колекції Олени Сайдель
Вишиті рушники молдовських громад
Досить подібними до наших східноподільських рушників є вишиті рушники молдовських громад, характерні для півдня області (етнографічний регіон Південна Бесарабія, або Буджак) та інших районів, що межують з Молдовою (Ренійський, Подільський, Тарутинський, Ананьївський, Ізмаїльський, Кілійський, Саратський, Татарбунарський райони):
Музей “Степова Україна”, Одеса
Болгарські рушники
Найчисельнішою діаспорою Буджаку є болгари, тут їх проживає більше 140 тисяч; столиця українських болгар — м. Болград. В болгарській експозиції “Степової України” поряд з народним вбранням і ткацьким станком представлені вишиті болгарські рушники з традиційним геометричним орнаментом (деякі виконані на фарбованому полотні), так само як і болгарські ткані рушники-”пешкіри”, у виробництві яких часто використовувались шовкові нитки. Привертає увагу також картина унікального художника з українсько-болгарського села Кулевча Іллі Златова, на якій бачимо портрет, прикрашений жовтим рушничком.
Музей “Степова Україна”, Одеса
Гагаузькі рушники
Іншою етнічною меншиною, поширеною на території Буджаку, є гагаузи, самобутній тюркомовний народ, що проживає в Болградському, Ренійському, Тарутинському, Кілійському, Арцизькому районах. В музеї “Степова Україна” є гагаузькі ткано-вишиті рушники (як і у болгар, у гагаузів також побутували використання шовкових ниток і фарбованого полотна та геометричні орнаменти). Зокрема зверніть увагу на неймовірний весільний рушник з білими лебедями:
Музей “Степова Україна”, Одеса
Інші види рушників
Звичайно, не оминула Одещину і мода на брокарівську вишивку, і на сюжетні рушники:
Музей “Степова Україна”, Одеса
А ось цікавий обʼєкт з куточку, присвяченому німецьким колоністам Одещини, які оселилися на центральній і, пізніше, південній частині (колонії Люстдорф, Арциз,Тарутине, Лібенталь і багато інших). Хоча з першого погляду він і схожий на рушник, але придивіться уважніше! Це - випускна робота студентки німецької гімназії, на якій вона демонструвала засвоєні навички з шиття і вишивки:
Музей “Степова Україна”, Одеса
Рушники в наш час
Традиції вишивання рушників на Одещині продовжуються і зараз. Так, кілька років тому вихованці місцевого центру дитячо-юнацької творчості відшили старовинні рушники півночі Одещини, а майстрині з Кодимської та Слобідської громад створили 10-метровий рушник з 28 традиційними орнаментами — з кожного населеного пункту колишнього Кодимського району.
Один з найбільш яскравих експонатів Одеського обласного центру української культури — рушник “Сонячна Одещина”. Про історію і символіку його створення директорка центру Валентина Вітос розповіла у своєму фейсбуці:
“Його вишивали на старовинному полотні (якому вже більше 100 років.) Він має довжину 7 метрів, а завширшки 60 см. В процесі вишивання взяли участь понад 1500 осіб... Це не просто рушник. В кожному елементі орнаменту щось закодовано. Головну композицію складає Дерево Життя, яке корінням сягає родючих одеських чорноземів та морських глибин. Основна найбільша квітка символізує саме місто Одесу, навколо шість менших квіток — це міста обласного підпорядкування — Ізмаїл, Теплодар, Котовськ [Подільськ], Южне, Іллічівськ [Чорноморськ], Білгород-Дністровський, а далі двадцять шість маленьких квіток, що символізують двадцять шість районів області. В основі орнаментальної смуги, окрім землі, означена стихія води з її вічними мешканцями — рибками, які є також християнськими символами, бо Одеса — православне місто. По всьому периметру рушника — хвилеподібний безконечник з листочками, як оберіг від проявів злих сил, і символ вічної юності та непереривності життя.
В орнамент вплетені мотиви соняшника, винограду, колосся, між віттям Дерева розмістилися охоронці роду - пташки… Центральна частина рушника - вільна. Це місце для Божої благодаті, що сходить по рушнику на нас і далі на всю Одеську область.”
Одеський обласний центр української культури, Одеса · Фрагменти рушника “Сонячна Одещина”
Основні техніки вишивки цього рушника - рушникові шви та виповнення та художня гладь.
Трагічні події Великої війни також знаходять відображення у творчості вишивальниць Одещини. В музеї “Степова Україна” я побачила ось такий рушник, створений Людмилою Горбатюк після руйнації російською ракетою Спасо-Преображенського собору в ніч на 23 липня минулого року:
Музей “Степова Україна”, Одеса · Виставка Людмили Горбатюк “Історія, вишита нитками”
Джерела:
1. Євген Причепій, Тетяна Причепій. Вишивка Східного Поділля
2. Вʼячеслав Кушнір. Народне образотворче мистецтво українців Південно-Західної України
3. О. В. Шевчук. Благослови, Боже, роботу почати, роботу почати, рушник вишивати
4. Анастасія Єпур. Одеські музеї: які рушники та вишиванки зберігають у своїх стінах
5. Скарби Північного Причорномор'я — онлайн-проект про унікальни вироби народної культури Миколаївщини та Одещини, див. підрозділ “Ткацтво/вишивка”
6. Відео з музею “Степова Україна” на Youtube-каналі Одеського історико-краєзнавчого музею:
- Онлайн-екскурсія музеєм “Степова Україна”
- Молдовський експозиційний комплекс у музеї “Степова Україна”
- Екскурсія виставкою “Чарівний світ рушників Одещини” (про виставку відтворених рушників 2021 року)
7. Відео на Youtube-каналі “Суспільне Одеса”:
- Рушник — як єднання Одещини (про створення рушника “Сонячна Одещина”)
- Старовинні костюми, вишиванки та рушники: в Одесі відкрили новий музей (про Одеський обласний центр української культури)
- Гагаузи
8. Матеріали Інституту історії України про етнічні меншини України:
Також одеситам і гостям міста щиро рекомендую відвідати музей “Степова Україна” (вартість квитку — 50 грн.) і Одеський обласний центр української культури (вхід безкоштовний; скажіть на вході, що вас цікавить етнографічна експозиція). Від всього серця вдячна їхнім працівницям і працівникам за те, що ці заклади діють навіть під час повномасштабного вторгнення — і, звичайно ж, Силам оборони за можливість досліджувати культуру рідного краю.
