Допис з фейсбук сторінки Житомирський обласний краєзнавчий музей

Традиційне народне вбрання – самобутній елемент матеріальної культури Полісся. Несучи в собі всі основні риси, притаманні одягу інших регіонів України, народне вбрання поліщуків має свої локальні особливості.
Серед розмаїття елементів Поліського жіночого одягу значне місце відводилось поясно-стегновому одягу – фартуху. Фартухи були ткані, вишиті, однотонні, комбіновані, багатокольорові, з домотканої та фабричної тканини.

Фартух із зооморфним орнаментом

В фондах Житомирського обласного краєзнавчого музею зберігаються фартухи датовані кінцем ХІХ ст. до початку 70-х рр. ХХ ст.
За призначенням всі вони святкові та обрядові, так як повсякденні (господарські) фартухи не представлені у фондах, очевидно, від неякісного збереження при використанні у господарстві. Фартух відноситься до основного типу жіночого народного поясного (стегнового) одягу.

Фартух із антропоморфним орнаментом

По типу крою та оздоблення їх можна розділити на дівочі, жіночі та фартухи бабусь.
По крою – однопілкові, прямокутні, але такими залишилися лише вовняні фартухи-запаски. Фартухи з легких тканин призбирані на поясі і розширені донизу, що надавало силуету жінки видовженої стрункішої статури. У більшості «легких» фартухів на нижній частині є відрізна, зібрана, однотипна тканина – «шлярба», «зборка», «оборка».
Пояс (ковньор, ковнір) подовжений, щоб можна було зав’язати з боку спини. Іноді кінці пояса розширені та декоровані вишивкою (у полотняному) або китицями (у вовняному).

Фартух обов’язково мав бути в одному стилі зі спідницею. До смугастих спідниць-літників та андараків ткалися вовняні фартухи-запаски зазвичай у поперечні смужки, частота яких «згущувалась» у нижній частині.

Вовняний фартух-запаска

Також вовняні фартухи по центру або по «дні» виробу були декоровані обереговими узорами «в козаки», «кулаки», «вазони», «кривулі», «кукурузку», інше.
До комплекту домотканих вовняних спідниць та фартухів був обов’язковим пояс-крайка, також вовняний у поздовжні кольорові смуги.
Кольори фартуха-запаски та пояса-крайки відповідали спідниці так, щоб «не вибивало», «не лізло в очі».

Вовняні фартухи-запаски побутували не на всій території краю, а лише в північному регіоні – Овруччина, Олевщина, Коростенщина, Лугинщина і т.д.
Але основний вид фартухів – це вибілене лляне домоткане полотно та світлі фабричні тканини – сатин, перкаль, ситець. Такі вироби обов’язково прикрашались узорами, які гармонізувались з оздобленням сорочки.

Фартух із квітково-рослинним орнаментом

Декорували фартухи різновидною технікою вишивки: «хрестик», «гладь», «стебнівка», «занизування», а також аплікацією і різноманітним мереживом.
Кольори фартухів – переважно білі, орнаментація – змінна, вона не збереглася, хоч мала бути трьохярусною, як і в рушниках. Якщо ж були «трьохсмужні» фартухи, то нижня була найкращою, потовщеною, завершувала узор.

Фартух для дівчини ставав ознакою дорослості, зрілості, про що можна дізнатися з фольклорних джерел:
Ой вижену на долину телята й ягнята,
Стану, гляну, подивлюся, де милого хата,
А іще я на долину телят не догнала,
А вже мене одна жінка невісткой назвала.
Якби мені фартушок та добре намисто,
То я б була отій жінці на славу невістка.
Фартушину сама зшию, намисто добуду,
А я таки отій жінці невісткою буду.

(записано в с. Рижани,
Хорошівського району
зі слів учительського фольклорного колективу,
фонди ЖОКМ)

Окремий вид фартухів складає одяг околичної шляхти. Вони кольорові – червоні, чорні, зелені, сині з купованої матерії, переважно атласу, шовку, іноді комбіновані з сатином. Вишивки мало, більше оздоблень з купованого мережива, іноді з торочками, іноді оздоблені різноколірними стрічками, декоративними горизонтальними складками.

Отож, фартух як поясний жіночий одяг, був незамінним як у повсякденному, так і в святковому одязі.

Ішло дівча лучками,
Несло фартух з грушками:
«Кого люблю сердечком,
Віддам грушки з фартушком».

(архів автора)

Завідуюча відділом етнографії
Невеська В.І.