Нижче привожу повний текст анотації до етнографічної виставки "Народне вбрання постраждалих районів Полісся" від  Центр захисту культурної спадщини в м.Славутич.

 

Вдячна науковцям центру за  самовіддану працю та  можливість познайомитись з експонатами Музею-архіву народної культури Українського Полісся. 

 

 

Українське Полісся, як складова частина ареалу прабатьківщини слов’ян, належить до найбільш унікальних історико-етнографічних регіонів Слов’янського світу. Саме тут майже до наших днів збереглися архаїчні елементи в усіх сферах традиційної матеріальної і духовної культури місцевого населення, які сягають часів формування східнослов’янських племен.

 

 

Внаслідок Чорнобильської катастрофи цілий материк українського духовного буття, наче міфічна Атлантида, був поглинутий радіоактивною мертвою зоною, де зупинилася цивілізація. Понад 170 поліських сіл та містечок з їхнім неповторним культурно-історичним обличчям, пам’ятками старовини і талановитими витворами сучасників  перетворилися на  звалища радіоактивних відходів, приречених на  поступове саморуйнування і розкрадання мародерами. Сотні інших населених пунктів Полісся вразила радіонуклідна хмара.  А корінні  мешканці цього краю розсіялися  по світу, назавжди втрачаючи найдорожче – зв’язок з рідним духовним середовищем, в якому зростали і з якого органічно переймали мову батьків та  глибинні культурні традиції.

 

 

Сорочка жіноча с.Зарічка, спідниця-літник с.Топільна, запаска с.Рудня-Повчанська, пояс с.Великий Дивлин, хустка с.Корост Лугинського р-ну Житомирської обл. Візерунок на рукаві сорочки детальніше:

 

 

На захист історичних, духовних надбань занапащеного краю 29 років тому прийшла Історико-культурологічна експедиція  Мінчорнобиля – МНС України, реорганізована згодом в Державний науковий центр захисту культурної спадщини від техногенних катастроф, у складі якого в 2011 році був утворений Музей-архів народної культури  Українського Полісся. 

 

 

Сорочка жіноча, спідниця-літник, фартух, хустка  с.В.Вербче Сарненського р-ну Рівненської обл.

 

Техніка вишивки: пряма лічильна гладь, скісний вивід, вирізування. 

 

Завдяки одержимій праці багатьох науковців на сьогодні комплексним дослідженням охоплено 686 постраждалих поліських сіл, а також 97 компактних поселень переселенців, зібрано унікальний музейно-архівний фонд, що налічує понад 47 тис. музейних предметів,  175 тис. фотодокументів, 7,5 тис. годин аудіо- і відеозаписів з фольклорно-етнографічною інформацією та 21 тис. архівних документів. 

 

 

Сорочка жіноча с.Вичівка, хустка с.Борова.Зарічненський р-н Рівненської обл.

 

Техніки вишивки: хрестик, штапівка (стебніка), коса лічильна гладь.

 

Етнографічна виставка "Народне вбрання постраждалих районів Полісся", яка експонувалась у Краєзнавчому музеї м. Славутич і Чорнобильської АЕС з 25 вересня до 23 жовтня 2020 року, ­– це лише невелика частка врятованих культурних скарбів сплюндрованої Поліської землі, з яких випромінює глибинне естетичне світобачення поліщуків, їхня любов до життя. Тут представлені комплекси традиційного народного одягу, переважно святкового, з 11 районів Київської (Чорнобильський, Іванківський), Житомирської (Овруцький, Народицький, Олевський, Лугинський), Рівненської (Володимирецький, Дубровицький, Зарічненський, Сарненський) та Волинської (Камінь-Каширський) областей. Територіальні відмінності традиційного вбрання поліщуків  проявляються в особливостях крою та декору компонентів костюма, у кольоровій гамі та техніках оздоблення, що пов’язані з місцевими традиціями.

 

 

Сорочка с.Вел.Цепцевичі, спідниця-літник с.Вел.Вербче, фартух, крайка і нагрудник с.Велихів, намітка с.Городець, Володимирецький р-н, Рівненська обл.

 

В кінці ХІХ – першій половині ХХ ст.. на Поліссі залишався традиційним жіночий комплекс зі спідницею (літником), сорочкою, крайкою, фартухом (запаскою), наміткою, постолами та свиткою.  Разом з тим у той період у селянській одяговій культурі все частіше з’являються елементи міської моди. Під впливом модних тенденцій сільські жінки із заможних родин почали шити одяг з купованих тканин фабричного виробництва, використовувати незвичні фасони (сорочка на кокетці, «кохти» та ін.). Проте майже до середини ХХ ст. ці зміни не торкнулися вбрання мешканців віддалених поліських  сіл і хуторів.  Деякі компоненти костюма з домотканих тканин виготовляли і активно використовували до 1950-х років.

 

 

Сорочка жіноча, спідниця-літник, намітка  с.Кричільськ, фартух с. Великі Озера, Сарненського р-ну, Рівненської обл.

 

 

 

Техніки вишивки: занизування, заволікання, пряма лічильна гладь, мережка

 

Власне такі відмінності легко прослідкувати на прикладі жіночих строїв з  Чорнобильского та Іванківського районів, які демонструють традиційну ношу мешканців Київщини різного часу. Споглядаючи жіночий одяг з Іванківщини варто звернути увагу на унікальний давній поясний одяг - домоткану вовняну плахту. Виготовлена технікою полотняного ткання, де за допомогою чергування білих та чорних ниток утворюються квадрати з ритмічно розкиданими ромбами усередині. Плахта підв’язана «браним» поясом, теж виготовленим власноруч давнім способом – вертикальним плетенням, а не тканням. Цікава й сорочка, знайдена на хуторі Шевченкове. Рясно вишиті рукави, а також уставки, манжети, пазуха та комір яскраво представляють святковий одяг цієї місцевості. Стрій із Чорнобильського району унаочнює описану вище тенденцію до міської моди – пошитий повністю із фабричних тканин, декорований (сорочка і фартух) поліхромною гладдю. Варто звернути увагу на крій нагрудника, особливо на спину.

 

 

Сорочка хутір Шевченковий, плахта с.Леонівка, фартух с.Сошичне, пояс браний с.Неньковичі, вінок с.Зимовище Іванківський р-н, Київська обл.

 

 

Чотири одягові комплекси дозволяють побачити, який одяг вбирали жінки і дівчата у свято чи в неділю у Народицькому, Овруцькому, Лугинському та Олевському  районах Житомирщини. Поясний одяг демонструє локальне різноманіття традиційних святкових спідниць “літників” (“андарак” – с. Левковичі Овр. р-ну, “саян”– с. Зарічка Лугин. р-ну)  з домотканої вовняної тканини червоного та бордового кольору. Декорування ж у всіх них різне – в Овруцькому районі перетканий кольоровими нитками у квадрати, в Лугинському композиційно схожий, але перетканий білими та чорними нитками. Повністю червоний літник з нашитою чорною смугою по низу у Народицькому районі, а от в Олевському – ритмічно перетканий поздовжніми смугами перебірним тканням. Особливим маркером представлених костюмів Житомирського Полісся є вовняні домоткані запаски (т. зв. “килимові запаски”). Вони привертають око багатством яскравих кольорів, композицією та місцевими візерунками – рогатими ромбами, зірками. Сорочки демонструють перехідний етап від давніх традиційних до новіших саме поєднанням різних технік – коли низ сорочки витканий (олевська та лугинська), а верх декорований вишивкою затягуванням (олевська), хрестиком (народицька, овруцька, лугинська). 

 

Сорочка жіноча, спідниця-літник  с.Сущани, крайка с.Радовль, фартух с.Юрове, кабат і намітка с.Копище

 

Сорочка жіноча с.Зарічка, спідниця-літник с.Топільна, запаска с.Рудня-Повчанська, пояс с.Великий Дивлин, хустка с.Корост Лугинського р-ну Житомирської обл. 

 

Рівненське Полісся представлене п’ятьма  жіночими одяговими комплексами з Володимирецького, Сарненського, Дубровицького та  Зарічненського районів. Близький до них за стилістичними ознаками жіночий костюм з Камінь-Каширського району Волинської області. Характерною ознакою вбрання  поліщуків Рівненщини й Волині  є домінування в декорі тканого орнаменту.  В усіх зазначених районах відомі були вовняні домоткані спідниці «літники», «лєтнікі», пізніше – спідниці з фабричних тканин, до яких одягали сорочки, оздоблені на рукавах та уставках, на комірі й манжетах характерними для цих районів тканими чи вишитими геометричними орнаментами (часто у вигляді горизонтальних смуг), виконаними в техніках “перебирання”, “затикання” (для ткання), “заволокання”, “занизування”, затягання”, “настилання” (вишивка), а також у техніці “ризь” (вирізування й обшивання). Такі техніки вишивки (подекуди органічно поєднані з тканою орнаментацією) присутні й у декорі фартухів та особливо наміток, які також були характерним компонентом традиційного місцевого вбрання заміжньої жінки  і досі подекуди зберегли свою функцію у весільній обрядовості. 

 

Намітка с.Городець, Володимирецький р-н, Рівненська обл.

 

На особливу увагу заслуговує жіночий серпанковий костюм початку ХХ ст. з Дубровицького району, виготовлений з “серпанку” –  дуже тонкої лляної тканини з розрідженою структурою, яка виготовлялася переважно до Другої світової війни з льону-лущика (після війни почали масово сіяти льон-довгунець). У комплексі представлені пошиті з серпанкової тканини: сорочка, спідниця, два фартухи (верхній і нижній) та намітка.

 

 

Сорочка жіноча, спідниця і фартух с.Берестя. Крайка с.Корост. Намітка с.Орв'яниця.

 

 

 

 

На виставці можна побачити багате різноманіття жіночих головних уборів з різних куточків Полісся. Прослідковується трансформація в часі та регіональна варіативність – хустки ткані та вишиті (хрестиком і гладдю, геометричними та квітковими орнаментами), намітки різних типів, весільні вінки – квітковий і восковий. 

 

 

Усі ці культурні скарби були зібрані нашими експедиціями і збережені нині для наступних поколінь.

Державний науковий центр захисту культурної спадщини  від техногенних катастроф.