Розпочинаємо серію дописів про рушники Закарпаття, багаторічні дослідження пані Ольги Гал, за що їй величезна подяка. До кожного фото рушника додається фото схеми, зробленої пані Ольгою, щоб ви могли відтворити рушник чи прикрасити таким візерунком обрані речі.

Вміння ткати і вишивати ще кілька десятиліть тому вважалось неодмінною рисою місцевих господинь. Одноманітні, відточені до автоматизму, цілком однакові ритмічні рухи рук – і нитка за ниткою вимальовуються різні візерунки. Ці орнаментальні мотиви наперед відомі лише майстрині. Вона в уяві формує те, що згодом побачать оточуючі. Найбільше проявлявся хист майстринь у виготовленні рушників.

Рушники краян (м. н. «обруся») в побуті мали різне застосування. Ними прикрашали житло, використовували в обрядових дійствах, послуговувалися в господарстві.

Рушник, яким витирали помитий посуд, називали «утиральник», «убруся на чибря». Також були окремі рушники, які настилали в корзину, де підкисав хліб, і якими накривали тісто, допоки підійде. Для таких рушників ткали ширше за розміром полотно з кількома кольоровими поперечними смужками по краях.

Старожили повідають, що дівчата вже з 10 років ткали полотно на рушники. А які вправніші були, то на вечорницях і вишивали вигадані візерунки. Частіше це були квіти, що бачили кожен день – тюльпани, троянди, ромашки, волошки тощо.

В хаті традиційно, як прикрасу, підвішували рушник на гвіздку біля рукомийника або на дерев’яній жердині настінного дзеркала (інколи один рушник підвішували під інший). Декорували полотно тільки по одному краю тканим або вишитим орнаментом. Зазвичай це був одно чи двоколірний орнаментальний ряд геометричних чи рослинних елементів. Краї оздоблювали гачкованою або виплетеною з ниток основи мережкою, підшивали чи декоративно вирізали, імітуючи техніку «урізу».

Згодом все частіше зустрічаються узори, почерпнуті зі зразків, що друкувалися в відомих на той час журналах та книгах. Майстрині опановували нові техніки шитва, змінювали колір чи компонування традиційних узорів.

Орнаментальне оздоблення рушників часто доповнювали вставки мережива та власні ініціали вишивальниці.

В селах Велика Паладь, Фертешолмаш, Нове Клиново на рушниках полюбляли вишивати два великі рослинні мотиви («вазон», «букет», «галузка») техніками «хрестик», «гладь», «лічильна гладь». Інколи їх розташовували дзеркально. Край оздоблювали гачкованою чи покупною мережкою.

Вишивали майстрині однотонними і секційного фарбування нитками «муліне» та «ірис». Для кращого відображення задуманого інколи нитку «муліне» відокремлювали – з 6-ти брали 4-и ниті для вишивання. Або однією ниткою «ірис» вишивали.

В елементах декору рушників вишивальниці поєднують кілька технік шитва, приміром «хрестик» та «лічильна гладь», поширеною стає багатоколірність.

Окрім рослинних мотивів у оздобленні рушників використовували зооморфні елементи та зображення фруктів, ягід. Ось на рушнику з с. Дівичне елемент «пташка» є частиною стрічкового орнаменту, а «груша» і «вишня» скомпоновані в одній галузці на рушнику з с. Дюла.

В деяких помешканнях можна було зустріти однаковий вишитий орнамент на рушнику, який висів «на красу» (як декор), на сумочці для зберігання гребінців та щіток, а також на підвісці дерев’яної качалки для тіста.

Майже до кінця ХХ ст. у с. Сасово побутував спеціальний рушник – «припинка», в якому відносили гостинці новонародженій дитині. На таких рушниках компонували зображення «колоски пшениці» чи «квіти» з середини до країв полотна, які традиційно оздоблювали гачкованою мережкою або просто підшивали.

В мешканців сіл Велика Копаня, Шаланки, Сасово, Широке зберігаються рушники, декоровані технікою «урізу» (вирізування). Для обшивання обрізаних форм використовуються як білі, так і кольорові нитки.

Очікуйте продовження розповіді про традиційні рушники Закарпаття найближчим часом.